Для зрадників Польши тільки кулі!

Іґо Сим – актор театру і кіно, людина чудової зовнішності та великого таланту. Так німецька пропаганда відзивалася про одного з найвідоміших польських колаборантів. Погляньмо ж, як успішний актор став особливо шкідливим зрадником і ганьбою для власної держави.  

Початок життя

На світ Кароль Юліан Сим з’явився у 1896 році в Інсбурку. Батько хлопця був поляком, а мати австрійкою. Юнак мав нахил до артистичного мистецтва і навіть вступив у Віденську консерваторію у 1913 році. 

З початком першої світової війни хлопець пішов на фронт. Воюючи в австро-угорському війську він отримав звання Старшого лейтенанта. Після відродження незалежної Польщі, Кароль продовжив службу в піхоті польської армії. 

Закінчивши військову службу, Сим вирішив, що акторство це добре, але варто мати стабільну роботу. З цієї причини молодик почав вчити бухгалтерську справу, а після отримання диплому влаштувався в банк.

Невдовзі молодий чоловік одружився з Геленою Фалат, дочкою відомого художника Юліана Фалата. Однак брак грошей, впертість і бажання життя на вечірках, до якого двері відкривало прізвище тестя, стали причиною того, що жінка забрала сина і пішла до лікаря. Через деякий час дитина померла, а Гелена вчинила самогубство. Так Сим став удівцем.

Акторська кар’єра

До 1925 року Кароль працював та паралельно вчився в приватній акторській школі. Завдяки цьому він здобув свій дебют у фільмі “Вампіри з Варшави”. Хоча його роль і не була основною, однак новоспечений актор відчув смак слави та вирушив до Відня.

Згодом Іґо, як він себе називав на сцені, почав грати другопланові ролі в багатьох фільмах та театрах. Невдовзі він завів короткочасний роман із Марлен Дітріх – відомою німецькою акторкою. 

Усе це зробило його дуже популярним у Польщі, хоча його гра, як відкликались режисери, була майже дерев’яною. Актора ніколи не ставили на драматичні ролі, а його максимумом були легковажні сцени, які не потребували передачі складних емоцій. До того ж погана вимова німецького звуку “р” не аби як різала вухо.

Через все це Іґо повернувся до Польщі на початку тридцятих. Тут у салонах і кабалетах він збирав аншлаги. Головними прихильниками актора були жінки, яких манила непересічна зовнішність молодого вдівця. Іґо продовжував відігравати комедійні ролі, а на своїх концертах часто виводив на сцену жінок які йому сподобалися. 

Зрада

З середини тридцятих років Сим різко повертається в німецьке кіно. Здавалося б, що це неможливо, але всім одним махом перестали заважати його вимова і поганенька гра. Актор частіше отримує значні ролі, а повернувшись до Польщі розповідає, як його “дістали” німці.

Хоча відгуки про гру Іґо і були не дуже хороші, але вдавати він все ж умів. Уже тоді його колеги по цеху запідозрили щось не чисте, і намагалися триматися від нього трохи далі, не відкриваючи всіх секретів. 

Після початку другої світової війни Сим працював у громадянських Поліцій. Однак виявилося, що риючи оборонні траншеї він думав геть не про оборону. Пізніше розвідка показала, що ще з середини тридцятих років актор був шпигуном і учасником нацистських диверсійних груп. Це пояснювало його неймовірне повернення у кіно. Коли до Варшави ввійшли війська Третього Рейху, Іґо швидко змінив сторону. 

Під час перепису і реєстрації населення актор використав те, що його мати була австрійкою. Маючи де-факто німецьке походження й австрійське громадянство, яке після аншлюсу 1936 року стало громадянством Третього Рейху, Іґо Сим записав себе volksdeutsch. Це означало, що він етнічний німець рівний у правах з окупантами. 

Відтоді актор став працювати на користь нацистів. На початку його головним завданням був переклад, але геббельсівська пропаганда хотіла використати популярність Іґо у власних цілях. 

Принципи пропаганди 

Після повної окупації Польщі Іґо Сим не залишився осторонь. Нацисти призначили його керівником кількох культурних інститутів: Театр міста Варшава (колишній “Польський театр”), кінотеатр Helgoland “тільки для німців”, і театр “Комедія”. 

Його імідж повинен був пропагувати нову культуру. Вона будувалася на простому постулаті:

Зробити з населення тупе бидло і сіру робочу масу.

У вцілілих театрах не показували жодних серйозних вистав. Головними стали легковажні комедії, над якими не потрібно було думати, та пропагандистські розповіді про велич і древність німецько-арійської раси-нації. Часто вони висміювали діячів польської історії та пропольські погляди. 

Це повинно було відділити населення від ідей державності та бажання допомоги війську. Становилося за мету знищення військової, політичної та інтелектуальної еліт, інтелігенції та опозиційних настроїв. Саме ці частини суспільства вважалися, і вважаються, рушіями та основою державотворення. І старі люди, і нове покоління повинні були стати робочою силою, яка сліпо підпорядковується окупантам. 

Робота на окупантів

Працюючи на нацистів Іґо не тільки виконував їх накази, але й робив це з особливим завзяттям і ентузіазмом. Відтак він утримував у театрах акторів, які не встигли звільнитися до окупації, і примушував їх грати у пропагандистських п’єсах. У випадку відмови людям загрожувала поїздка в концтабір. До речі, туди він відправив декількох осіб, до яких відчував особисту неприязнь. Наприклад коханку, яка його кинула. 

Апогеєм стала пропагандистська стрічка “Heimkehr” або “Повернення додому”. Історія, у якій поляків показали жахливими варварами та нелюдами, які ненавидять все німецьке та вбивають всіх німців. До гри в цій “геббельсовщині” Іґо примусив декількох польських акторів. Це було останньою краплею, яка підписала йому вирок. 

Реакція Польської Підпільної Держави

Польська Підпільна Держава – це один із небагатьох прикладів історії, коли під прикриттям існувала ціла країна. Повстанці мали свої владні інститути, уряд і суди, займали різко пропольську позицію. Учасниками руху були тисячі людей, які ризикуючи власним життям, часто під прикриттям пронімецьких поглядів, боролися з окупантами. 

Зрозуміло, що стерпіти те, як поводиться Іґо Сим не міг ніхто. “Суд Каптурів”, військовий трибунал, який видавав вироки за зраду, шпигунство і знущання з поляків, розглянув особистість актора. Проти Іґо було зібрано десятки доказів, а його визнано винятково шкідливим колабораціоністом. Вирок міг бути тільки один – смерть.

Зраднику тільки смерть!

Для вбивства колаборанта було вибрано групу ZOM – “Заклад Очищення Міста”. Її керівник Роман Неварович працював у театрі “Комедія”, і слідкував за зрадником. 

Першою ідеєю було отруєння. Так можна було б уникнути репресій від нацистської влади, проте вище керівництво відмовило у цьому. Злочини Іґо були настільки обурливими, що його смерть мала стати карою і застереженням для інших. Після цього послідували дві спроби застрелити актора на вулиці серед білого дня, однак кілерів затримала поліція.

Останній шанс випав сьомого березня 1941 року. Наступного дня зрадник повинен був виїхати до Відня і назавжди втекти від переслідувачів. Було прийнято рішення діяти. 

На справу вийшли троє: Богдан Роголінський (позивний “Сірий”), Роман Розміловський (позивні “Завада” та “Срібний”) і Віктор Клімашевський (позивний “Малий”). Чоловіки спокійно підійшли до будинку Іґо. Сірий залишився наглядати за входом, а двоє інших піднялися на четвертий поверх до квартири колаборанта. 

Страта

У двері квартири стукають. Відкриває дружина одного з братів Іґо, і бачить двох чоловіків. На питання “Чи пан Сим вдома?” жінка обертається, щоб покликати родича. Не чекаючи на відповідь двоє входять у помешкання. З кімнати виходить Іґо. 

– Ви Іґо Сим? – питає один із чоловіків.

Звучить відповідь:

– Так, це я.

– Іменем Республіки Польща…

– Отримай, зраднику, за Польщу! – один чоловік перебиває іншого.

Звучить постріл. Сим падає на підлогу. Куля з відстані півтора метра втрапила прямо в серце. Чоловіки збігають по сходах і спокійно йдуть вулицею.

Відповідь нацистської влади

Після того, як про вбивство стало відомо, було оголошено місячну жалобу і комендантську годину. Подібні заходи відбувалися лише після поразок під Сталінградом і на Курській дузі. З похорону Іґо Сима зробили величне дійство, яке повинне було показати жалобу нації.

Уже в ніч на восьме березня почалися арешти, які тривали місяць. Губернатор Варшавського дистрикту створив спеціальну комісію для розслідування вбивства. Було взято десятки заручників, яких збиралися вбити, якщо винних не буде видано. Щонайменше двадцятьох розстріляли. 

Нацистська машина використала смерть Іґо Сима для формального оголошення полювання на давніх ворогів. Відтак, переслідували родину акторів Добеслава Даменцького та Ірени Горської. Хоча вони не мали нічого спільного з убивством, але чоловік раніше був шльонським повстанцем, а одного разу сказав Симові, що той ще буде висіти в театрі над софітами. 

Підсумок

Здавалося б, Іґо Сим був не єдиним колаборантом, то чому ж саме йому приділяють стільки уваги? Причина в тому, що він був відомою медійною персоною і громадським улюбленцем, який нищив свій народ і зраджував країну.

Іґо Сим став першим не військовим, якому було винесено смертний вирок за зраду країни. Як пише історик Томаш Стшембош: “Власне через те, що він був дуже відомий його зрада була такою шкідливою”.  

У перспективі пропагандистська машина могла б ставити його в приклад молодому поколінню, показуючи якою мусить бути лояльність до нацистів. Його комедії та висміювання знищували б усі зачатки державотворчого мислення, а народ перетворився б на тупу робочу силу.

Можна дискутувати про те, чи смерть Іґо Сима була варта каральних репресій, проте важко не погодитись, що як особа геббельсівської пропаганди він міг знищити зсередини набагато більше людей, а в перспективі всю націю і шанс на відновлення держави. 

Стаття підготовлена з використанням матеріалів kultura.onet.pl