Один з найстарших водопроводів Польщі

Водопровід, як не важко здогадатися, це система подачі води в будинки міста. Від древніх цивілізацій індійського Гангу, через зрошувальні системи Вавилону, величні римські акведуки та забуття середньовіччя, ці системи дожили до нашого часу і дозволяють постачати воду в кожен дім. 

Перша система в Любліні

Люблінська система водопостачання одна з найдавніших в історії Польщі. Ще в 1471 король Казимир Ягеллончик видав дозвіл на спорудження в місті водопроводу. Мав він доставляти воду з Бистриці. 

Роботи почалися в 1506 під керівництвом майстра Яна. Перша конструкція складалася з каналу довжиною п’ять кілометрів. Він забезпечував водою колесо, яке своєю чергою крутило помпу. Після виконаної роботи вода покидала місто іншим каналом.

Питна вода потрапляла у Люблін водопроводом, який спочатку йшов паралельно з каналом, а потім розповзався по всьому місту, використовуючи рельєф для роботи. Труби було виготовлено з дерев’яних пеньків, з’єднаних металевими скобами, та ущільнених мохом.

З будівництвом водопроводу виникли юридичні проблеми, оскільки частково він проходив через землі монастиря бригідок. Однак місту вдалося домовитися з монахинями.

Конструкція працювала до 1673 року. Поет Себастьян Кленович у своїй поемі “Роксоланія” описує люблінський фонтан. На жаль, після численних війн XVII століття в міста не залишилося грошей на дороге обслуговування системи. Залишки старого водопроводу були віднайдені в 1959 році.

За царських часів

Після знищення старого водопроводу в місто неодноразово зіткнулося з проблемами через брак води. Кількість мешканців невпинно росла, і згодом 90 колодязів стало замало. Регулярно відбувалися спалахи різних хвороб. 

В 1889 році Люблінське товариство лікарів сповістила люблінський магістрат та лікарський уряд про те, що для уникнення епідемій необхідно створити водопровід. Однак цього не прийняли серйозно. Велику проблему становили нечистоти, які стікали в Чеховку і Бистрицю прямо по вулицях. Результатом стали дві епідемії Холери в 1892 і 1894.

Врешті в 1899 Адольф Вейсблат збудував приватний водопровід довжиною в 8,5 кілометра. До нього входило три артезіанські свердловини, парові помпи, технічний будинок та готична водонапірна башта на місці сучасної площі Свободи. В 1929 місто викупило водопровід, заплативши 1 286 600 польських злотих. 

Після віднайдення незалежності

Після війни та відродження незалежної Польщі нова влада визнала необхідність централізованої системи водопостачання. Оскільки Вейсблат не поспішав з продажем свого дітища, міські чиновники вели перемовини з американською компанією “Ulen and Company”. 

Переговори пройшли успішно і в 1924 році мер Любліна Чеслав Щепанський підписав договір з віцепрезидентом компанії Каррлемом. Згідно з умовами, американці повинні були збудувати каналізаційну та водопостачальну систему. Звісно саме місто не змогло б оплатити такий проєкт, але тут допомогла центральна влада в Варшаві. 

Нова система складалася з напірної башти, помпових станцій високого та низького тиску, водозбору та 36,5 кілометрів труб. Роботи було повністю завершено в 1929 році. 

Від війни до сучасності

Як не дивно, у воєнні часи не було проблем з постачанням живильної рідини. Уже під час відбудови міста поступово до мережі підключалися нові райони. Згодом по свій території Любліна з’явилися численні свердловини та збірники води.

У 1975 розпочалося будівництво очисних систем “Hajdów”, а в 1989-1992 вони були віддані до вжитку. З того часу проводяться численні ремонти, розширення та вдосконалення. Зокрема, багато робіт виконано на дотації з фондів Європейського Союзу. 

Зараз водопостачанням керує ТзОВ Міське Підприємство Водопроводів та Каналізації в Любліні. Загальна довжина труб на 2018 рік склала 1018,3 кілометра. 

Фото: Google maps

Стаття підготовлена з використанням матеріалів MPWiK Lublin