Під годинником – штаб гестапо

Будинок за адресою Університетська 1 займає особливе місце в історії Любліна. Збудована у 1930 році садиба Земляного управління отримала недобру славу під час другої світової війни, а словосполучення “під годинником” будило страх в мешканців міста. 

Створення об’єкту

Великий будинок Земляного управління виконував свої функції з 1930 року. Всередині працювало понад двісті осіб, кабінети були залиті світлом, а в підвалі зберігалось вугілля для опалення.

Все змінилося з початком другої світової війни. У 1940 році влада над спорудою перейшла до гестапо – таємної державної політичної поліції Третього Рейху в 1933−1945 роках, призначеної для боротьби з супротивниками нацистського режиму. Саме тоді об’єкт отримав прізвисько “Під годинником”. 

Було змінено внутрішній вигляд споруди. Перший і другий поверх призначалися для адміністрації та допитів, а підвали переробили на камери для ув’язнення. Усі підвальні вікна було закрито дошками та землею, що не дозволяло світлу та повітрю проникати всередину. Загалом було чотирнадцять камер. Одинадцять із них мали довжину 3,4 метра, ширину 2,79 метра та висоту 2,38 метра. Двері було замінено на ґрати, а дві камери призначалися для жінок. 

Варто приділити увагу решті кімнат для ув’язнених. Їх закривали двері, які не пропускали світло, а шириною вони були 75 сантиметрів. Найменша кімнатка знаходилася на зломі муру. Всередині було сиро, а із каналізаційних труб постійно капала вода. Такі умови були додатковим засобом тортур. 

З предметів в камерах були лише лавки. Опалення було відсутнє, а санітарні зручності знаходилися на коридорі та являли собою двометрове корито з водою та туалет. Однак користування цими речами залежало від дозволу охорони та того, чи була вона в доброму гуморі. 

Тортури

“Під годинник” могли потрапити всі, не залежно від віку та статі. Були навіть випадки допитів дітей. В’язнів привозили з Люблінського замку кіньми або приводили пішки. Зазвичай це відбувалося з шостої до сьомої ранку. Оскільки слухання починалися о дев’ятій, то бідолашних закривали в підвалі, де вони чекали своєї черги. 

Часто затриманих на вулиці людей відправляли відразу до камер. В’язнів можна поділити на таких, які були “під годинником” лиш раз, потрапляли туди кілька разів через певні проміжки часу, і тих, що довго сиділи у сирих підвалах.

Упродовж дня в камерах перебувало кілька осіб. Люди були у постійному страху. Очевидці згадують, як чули крики болю та запах крові. Допити проводили офіцери гестапо за допомоги перекладачів. 

Головною темою було членство в русі опору. Рідко зустріч з офіцерами проходила без побиття. В’язні згадують, що широкий спектр тортур був поділений на своєрідні ступені. Починалося все з побиття, яке проводили руками, ногами та всім, що потрапляло під руку. Далі йшло заганяння голок під нігті, удари струмом, облиття кип’ятком, припалювання залізом та інше. Загалом, гестапівці користувалися давно перевіреними методами середньовічної інквізиції. 

Після того, як людина побувала “під годинником” на ній не залишалося живого місця. В’язнів привозили в тюремний шпиталь, щоб після лікування вони знову потрапили в руки катів. 

Жертви

Упродовж свого існування в садибі гестапо закатували більш ніж двісті людей. Деякі помирали на місці, а інших не могли врятувати лікарі. Тюремний лікар реєстрував факт смерті. Причиною вказували: ангіну, серцевий напад, пневмонію, чи іншу подібну хворобу.

Будинок зараз

Сьогодні будинок “Під годинником” слугує ще одним нагадуванням про звірства нацистської влади. У 1979 році всередині було відкрито філію Люблінського музею “Музей мартирології “Під годинником”. Ініціаторами створення стали учасники Клубу колишніх політичних в’язнів Люблінського замку та “Під годинником”. У темних підвалах було створено експозицію, яка показувала звірства нацистів на Люблінщині під час другої світової війни. 

З 2016 року в будинку діє штаб об’єднаної Литовсько-польсько-української бригади багатонаціональної військової бригади, яка була створена у 2014 році зі збройних сил Литви, Польщі та України.

Стаття підготовлена з використанням матеріалів Muzeum Lubelski