Палац Собеських, який стоїть на вулиці Бернардинській, є одним із найцікавіших місць Любліна. Його багата історія та пов’язані з ним легенди захоплюють уяву багатьох туристів, а мешканці міста й досі пам’ятають прислів’я, яке народилося завдяки його стінам.
Заснування
Перші згадки про палац з’являються в записах “Люстрації Любліна” 1565 року. Там він представлений, як двір з шинком, власником якого був Марко Собеський. Найбільш ймовірно, що це була житлова вежа. Тобто будівля частково виконувала оборонну функцію. Пізніше, власник перебудував його у свою резиденцію. Сталося це після того, як він отримав титул люблінського воєводи у 1597 році. Собеський був великим хорунжим коронним і брав участь у багатьох війнах під керівництвом великого гетьмана коронного Яна Замойського. Ці кампанії принесли йому чималий прибуток.
Після смерті Марка Собеського у 1606 палац перейшов до Яна III Собеського, який до того ж був королем Польщі. В описі 1661 вказано, що окрім палацу на тому місці були три будинки та фільварок. Після смерті короля у 1696 до міста приїхали його сини, щоб розділити маєток.
Наступна згадка про палац датується XVIII століттям. У цей час будівлею розпоряджалася родина Радзивілів, однак не відомо чи були вони власниками палацу. В будь-якому разі, маєток прийшов в запустіння та занепад. Зрештою, у 1804 році, на аукціоні палац купив Томаш Троїцький, а згодом, у 1811, перепродав його Домінікові Бочарському.
Як Бочарський на млині
Бочарський був юристом і головою люблінського трибуналу. Він вирішив зайнятися підприємництвом і перебудував маєток на вітряний млин. От тільки чи за власним прорахунком, чи за чиєюсь “доброю” порадою, крила вітряка він наказав встановити горизонтально. Зрозуміло, що жоден вітер навіть не зачепив механізму, а перша ж буря повністю його повалила.
Проте горе-підприємець не завдавався і відбудував вітряк, тепер уже з нормальними крилами. Крім цього він збудував пекарню, яка зараз є лівою офіциною (службова будівля біля палацу). Однак це не врятувало його бізнес і він врешті збанкрутував. Між містян досі ходить легенда, що Бочарський не забув про свій млин і після смерті, як дух, став з’являтися в середині. А про якусь маловигідну справу ще довго говорили “Виграв, як Бочарський на млині”.
З рук у руки
Після банкрутства Бочарського палац описали та конфіскували. Згодом, у 1853, його купили брати Брезінські та встановили там паровий млин. Однак величезна і потужна машинерія з чотирма каменями не витримала конкуренції поряд з малими “млинами-ліліпутами”.
Наступним власником маєтку став пан Строхоцинський, який купив його на аукціоні у 1884 році. Він вирішив повернути йому статус житлової будівлі та здавати в оренду квартири. Новий власник почав перебудову палацу. Було добудовано симетричні офіцини та кордегардії (приміщення для варти), додано два нові крила, які загородили територію від пивоварні та хоспісу. Крім того висоту будівлі збільшили на два поверхи.
Через чотири роки палац купила Броніслава Веттерова, сім’я якої володіла майже всією Бернардинською вулицею. У 1895 було надбудовано офіцини, що надало маєтку більш симетричного вигляду. Через десять років в будинку почала діяти приватна жіноча гімназія Олени Чарнецької. З нею пов’язана ще одна цікава річ. Одна з учениць вирішила покінчити з життям і вискочила з вікна третього поверху. Випадок закінчився зламаним пальцем ноги. Дерева, які росли під будинком, пом’якшили падіння.
Палац у наш час
Гімназія працювала до Другої світової війни, а з її вибухом, в середині поселився уряд нацистського генерал-губернаторства. У середині також розмістили військовий шпиталь.
Після війни маєток став канцелярією Люблінського відділу Державної залізниці. У 1959 – 1963 в палаці провели ремонт і надали його для використання Люблінській політехніці. Сьогодні будівля надалі використовується політехнікою, однак потребує капітального ремонту.
Цікавою є легенда про тьох духів палацу: невідомої пані на цокаючих підборах, людини, яка пише на друкарській машинці та пана Бочарського. Нічні працівники часто розповідають про зустрічі з ними.
Фото: fotopolska.eu
Коментарі