Якщо ви хочете відвідати Люблін, то вам варто почати з Литовської площі, яка знаходиться в самому центрі міста. Чудові палаци, численні пам’ятники та незліченні фонтани не залишать байдужим нікого.
Закладення площі
Литовська площа є частиною вулиці Краківське передмістя. Місце, на якому виник майдан, раніше знаходилося між головним торговельним трактом міста та старою дорогою, яка йшла вздовж району Веняви.
За однією з популярних, але не підтверджених версій, Литовська площа отримала свою назву ще у 1569 році. У цей час до Любліна прибуло делегація литовської шляхти. Посадовці мали намір підписати Люблінську унію, і цим об’єднати Польщу та Литву. Поселили ж їх на цей час в будинках, які знаходилися на майдані, на Краківському передмісті. З того часу, це місце й отримало назву Литовська площа.
На плані міста 1783 площу можна знайти на тому ж місці, яке вона займає сьогодні. На краях трикутного майдану були розміщені палаци Потоцьких, Санґушків та Чарторийських. Південну сторону займали будівлі орденів капуцинів та боніфратів.
Площа в часи російської влади
Після трьох розділів Польщі та наполеонівських війн, Люблін остаточно ввійшов до складу Російської імперії. Будівництво Варшавського тракту остаточно перетворило Литовську площу на центр міста. Цей статут вона утримує й досі. Для підтримки своїх позиції та показання верховенства, російська влада збудувала собор Воздвиження Чесного Хреста, а саму площу перетворила на місце для відточування солдатських маршів. Звідси ще одна назва – Поле маршів.
Однак, життя на цьому не зупинилося. У 1826 за сприяння Станіслава Сташиця було встановлено пам’ятник Люблінській Унії. Згодом він, як і ціла площа, стали осередками польського націоналізму в Любліні. Біля пам’ятника збиралися маніфестації перед Січневим повстанням, а у 1861 сталася подія, яку й досі пам’ятають мешканці міста.
Дванадцятого серпня люди вийшли на мітинг з нагоди річниці Люблінської унії, проте російська влада направила війська, щоб розігнати мешканців та не дозволити покласти квіти до пам’ятника. Попри погрози та смертельну небезпеку пані Анна Генріка Пустовойтовнапродерлася до монумента через поліційний кордон з групою інших жінок. За цей вчинок вона потрапила під суд. Врятувало сміливицю лиш те, що вона була дочкою російського офіцера. Генріка уникнула заслання в Сибір, проте суд все ж змусив її покинути Люблін. Коли Анна виїздила з міста, люди закидували її екіпаж квітами.
Зміни XX століття
У 1915 році Литовська площа знову стала місцем конфлікту. Після захоплення міста австро-угорськими військами, собор було перетворено на римо-католицький костел. Наступного року з нагоди 125 річниці підписання конституції третього травня на площі було встановлено пам’ятник. Згодом майдан знову став місцем політичної боротьби. Після відновлення незалежності Польщі міська рада прийняла рішення розібрати собор. У 1923 це було зроблено, а матеріали передали на будівництво Дому солдата імені Йосипа Пілсудського. У 1925 було відкрито пам’ятник невідомому солдату.
Під час Другої світової війни, Литовська площа стала ще одним символом нацизму. На честь року війни окупанти перейменували її на площу Адольфа Гітлера. Після звільнення міста, майдану відразу повернули історичну назву. Однак пізніше він носив ім’я ще одного диктатора – Йосипа Сталіна. Тривало це від його смерті у 1953 і до початку відлиги 1956.
Після Другої світової на площі встановили пам’ятник “Вдячності”. Він зображував радянського солдата та символізував вдячність польського народу за звільнення. Уже після 1989 він став однією з перших жертв декомунізації. Частини статуї перенесли на цвинтар при Липовій вулиці, де з них зробили пам’ятник “В’язням Люблінського замку”.
Центр Любліна сьогодні
Зараз Литовська площа є центром міста. Після недавньої реновації повністю пішохідна вулиця з величезною кількістю кафе та ресторанів, мультимедійним фонтаном, історичними будинками та пам’ятниками тішить око мешканцям та гостям міста.
Більше інформації про пам’ятники можна знайти в статті “Пам’ятники Литовської площі”.
Фото: fotopolska.eu
Коментарі