Люблінська унія, для більшості це в кращому випадку туманний спогад зі шкільної лавки. Хтось щось об’єднав, щось підписав, і взагалі-то було давно та зараз не важливо. Однак, Люблінська унія безпосередньо вплинула на Україну та українців.
Перша спроба об’єднання
Все почалося ще задовго до самої унії. У чотирнадцятому столітті ослаблені Руські князівства стали легкою здобиччю для сусідніх держав. Території, які перебували у васальній залежності від монголів планомірно відвойовували Польща та Литва. У 1387 під владу польської корони остаточно перейшла Галичина, а в 1362, після перемоги Князя Ольгерда над монголами на річці Сині Води, під владу литовців потрапили майже всі українські землі.
У двох сильних держав повстало питання про об’єднання. Перш за все до цього спонукав наступ тевтонців та зазіхання московитів на руські землі. Останні виношували мрію про об’єднання руських земель під своїм крилом. Згодом було підписано Кревську унію. Князь Литовський і Руський Ягайло взяв за жінку королеву Польщі Ядвігу і сам прийняв королівський титул. Це була перша спроба об’єднання. Однак варто зазначити, що вона зазнала сильного спротиву і навіть довела до кількох громадянських війн в Литві. Особливе невдоволення викликали роздавання литовських і руських земель польським магнатам та окатоличення, оскільки литовці, як і русичі, спочатку були православними.
Причини та умови Люблінської унії
Отже, спроба об’єднання була, однак не вдала. Проте згодом стало зрозуміло, що велика, проте слабка Литва не може вистояти проти Московії. Постійні війни та втрата майже третини території держави спонукали владні кола до нових спроб об’єднання.
Зрештою, у 1569 ці спроби призвели до Люблінської унії. Делегати двох країн зібралися в місті Люблін та ухвалили утворення нової держави. Федерація двох країн отримала назву Річ Посполита – дослівно спільна справа, республіка. Керував країною виборний монарх, який носив титули короля Польщі та князя Литви, шляхта урівнювалася в правах, вводилися одні гроші та закони, спільні органи влади. Держава стала одним із небагатьох прикладів шляхетської демократії.
Однак головним для нашої теми є передання Брацлавщини, Київщини, Волині та Поділля під польську владу. Це і було тим каталізатором, який обрав вектор розвитку українських земель на майбутні століття.
Життя після унії
Відразу після підписання страхи української шляхти підтвердилися. Уже наступного року було підписано “Статут на волоки”, який виділяв найкращі землі під фільварки. Згодом, новий статут закріпачив селян, а православна віра почала терпіти дедалі більші утиски. В країні почали діяти єзуїти, розповсюджувалися протестантські вчення. Зрештою, протистояння дійшло до апогею і польський уряд вирішив поставити в ньому крапку.
У 1596 було підписано Берестейську унію, яка об’єднувала католицьку і православну церкви. Православна церква зберігала свої обряди, проте визнавала католицькі догмати та владу папи римського. Православні ж опинилися поза законом. Така ситуація, м’яко кажучи, не влаштовувала українську шляхту. Девіз “Геть уніатів!” став одним із ключових елементів численних повстань.
Проте варто пам’ятати й про деякі позитивні результати. Після підписання унії Річ Посполита змогла впевнено дати по шапці московитам. Спільними зусиллями було відвойовано Смоленщину та Чернігівщину, а в 1609 союзні війська взагалі захопили Москву. Петро Сагайдачний у цей час розгулював з рейдами по центральній Московщині.
Такі самі дива показали спільні війська і в 1621, коли під Хотином розгромили Османську армію, яка вважалася непереможною. Варто зазначити, що перед цим поляки зазнали нищівної поразки під Цецорою в 1620, після чого звернулися по допомогу до козаків. Українці ж уже двадцять років чинили хвацькі напади на чорноморські турецькі міста, одного разу навіть обстрілявши Стамбул.
Козацькі повстання і національно-визвольна війна
Попри усі позитивні риси, українці все ж зазнавали утисків. Першим великим конфліктом було повстання Криштофа Косинського в 1591-1593. Наступного року війну почав Северин Наливайко, а далі повстання вибухали кожні декілька років. Марко Жмайло, Тарас Трясило, Іван Сулима, Павло Бут – усі вони воювали проти закріпачення, спольщення та окатоличення. Ці повстання давали свої плоди: було збільшено козацький реєстр, у 1632 видано “Пункти для заспокоєння руського народу”, які урівнювали віри (не малу роль у цьому зіграв Петро Могила). Однак після поразки повстання Бута привілеї було відібрано.
Це спричинило масову втечу селян у Дике поле, на територію Слобожанщини та Дон. Зрештою нерви здали у всіх, а приїзд на Січ Богдана Хмельницького, який мав особисту образу на польського короля, став тією іскрою, яка спричинила пожежу. У 1648 почалася визвольна війна, наслідком якої стало відновлення Української держави.
Битви та мирні договори з перемінним успіхом то поширювали, то зменшували територію України. Проте з поляками вдавалося домовитися, що пізніше стане одним із важливих показників того, з якими сусідами варто домовлятися попри незгоди.
Після березневих статей 1654 почалися проблеми. Україна потрапила під владу Московії. Згодом це стане причиною роздирання наших земель, та потрапляння їх під довгу та гірку окупацію. Остання спроба врятувати положення була у 1657. Гадяцький мир, мав перетворити Річ Посполиту у федерацію трьох народів. Проте як завжди, на двох українців знайшлося три гетьмани й не дали цьому статися.
Подальша історія українських земель
Про подальші події можна говорити довго і нудно. Основні причини та умови було створено ще в попередні роки. До кінця вісімнадцятого століття доля українських земель зводилася до повстань, переділу територій, та зрештою концентрації в руках Австрійської та Російської імперій.
Вплив на все це Люблінської унії прослідкувати доволі складно, особливо на землях підконтрольних Росії. Однак пам’ять про славні козацькі часи викарбувала в душах любов до волі та ненависть до утисків. Ці якості періодично з’являються й досі.
Трохи інша ситуація була на Галичині, де поляки завжди мали більший вплив. На цих землях дві нації весь час боролися за владу, однак перемагали зазвичай поляки. Це показує ще один негативний наслідок унії – імперіалізм.
Уже у двадцятому столітті ситуація змінилася. Були відновлені українські та польська держави. Разом вони вели боротьбу проти спільного ворога – радянської Росії. Не просто так Пілсудський підкреслював, що без незалежної України не буде незалежної Польщі. Однак, як це часто буває, благі наміри завели в пекло. Більшовицька пропаганда змогла таким чином обкрутити союз Польщі та України, що у лави союзників вліз розбрат. Землі України поділили, а Польща потрапила на приціл червоної гвинтівки, хоча сама про це ще не знала.
Друга світова змогла показати одне: українці та поляки можуть жити в мирі, поки хтось не вирішить їх розсварити. Яскравим прикладом є Волинська трагедія. Як пізніше виявилося, спровокована окупаційними військами з метою винищення населення. Бо ж навіщо витрачати своїх людей та патрони, якщо можна нацькувати сусідів, а вони все зроблять самі?
Висновки
Тема того, як Люблінська унія, або будь-яка інша історична подія вплинула на життя і події не просто складна, а надскладна. Цих питань не можна викласти в одній статті, чи навіть в одній книзі. Звісно можна знайти багато мінусів, та багато плюсів, але чи варто дозволяти їм впливати на сучасність?
Історія України та Польщі дуже суперечлива. З одного боку ми вороги, а з іншого друзі. Досі хтось викрикує націоналістичні гасла, а хтось намагається співпрацювати. Варто пам’ятати одне – історія це минуле. Потрібно не повторювати її помилок, а будувати нове щасливе європейське майбутнє. Польща вже встала на цей шлях, тепер наша черга. Коли ми з’єднаємось зі західним сусідам, забувши старі чвари, тоді зможемо перемогти нав’язливого східного окупанта. Тоді сповниться мрія наша і наших пращурів про сильну, незалежну і європейську державу.
Фото: fotopolska.eu
Стаття підготовлена з використанням Lublin Miasto Inspiracji
Коментарі