Феєрично. Божественно. Неймовірно. Глибоко. Чуттєво. Музичне асорті. Це якщо коротко. А детальніше - розкажу вам зараз про свої враження від виступу пані Марини.
Я прийшов під Радіо Люблін десь так за 40 хвилин до заявленого початку дійства. Однак під дверима студії ім. Будки Суфлера вже метушилися такі ж нетерплячі, як я. До того, як нас почали впускати, розважався напівтанцями із собою, щоб не змерзнути. Оскільки я був ще напівсонний після годинної дрімоти по роботі, то не підозрював, наскільки прекрасним і піднесеним може бути кінець понеділка - найбільш ненависного багатьом дня тижня.
Після того, як почали впускати, я слухняно дочекався своєї черги, віддав куртку в гардеробі і потихеньку зайняв місце, котре собі перед тим приглянув. Люди почали накопичуватись: спочатку потихеньку, потім як мурахи. Коли побачив кілька знайомих обличь, моє серце зраділо. Ніби той Люблін маленький, але водночас і ні.
Фото: Krzysztof Radzki, Radio Lublin
Концерт Марини Круть був водночас відкриттям фестивалю "Ukraina w Centrum Lublina", котрий вже став перлиною культурного намиста Любліна. Тож спочатку присутніх привітала ведуча Вікторія Чугунова. Після її вступного слова на сцену вийшов президент Фундації Духовної Культури Прикордоння, отець митрат доктор Стефан Батрух - організатор та ідейний натхненник фестивалю. Він подякував усім присутнім, а також безпосередньо Марині Круть, за її любов і відданість українській культурі і музиці, які стали її життям. Окремо зазначив: "Чудово, що в залі є діти, бо Марина дитиною почула бандуру, і вподобала її собі, навіть попри те, що її (бандуру - авт.) намагалися спотворити".орити". А ще отець митрат побажав, щоб після концерту всі захотіли співати українських пісень, і щоб фестиваль української культури був у наших серцях, і не раз на рік, а увесь рік. Це було зворушливо. Вже згодом по тому, як отець митрат реагував на музику пані Марині, я подумав, що це була саме його ідея запросити її :) Однак згодом дізнався, що за ідеєю стояла Оксана Басараба, і вона явно влучила в десятку.
Фото: Наталія Цимбалко
Після отця митрата слово взяв директор Бюро міжнародної співпраці міста Люблін Кшиштоф Становскі. Він висловив свою радість з того, шо український і польський народи, разом, а ще окремо відзначив важливість того факту, шо діти обох народів разом вчаться у школах. Також пан Кшиштоф зазначив, що фестиваль "Ukraina w Centrum Lublina" став невід'ємною частиною культурної мозаїки Любліна.
І от настав момент появи на сцені Марини Круть - беззаперечної королеви, яка в той понеділковий вечір підкорила серця всіх присутніх. Перед тим, як почати свій виступ, вона сказала, шо від нас усіх йде тепло. Якби ж вона знала, скільки тепла виходило від неї! Вона не залишила нікого байдужим. В перервах між піснями пані Марина промовляла до слухачів, спілкувалась, розказувала про бандуру, робила міні-екскурси в історію.
Фото: Studio im. Budki Suflera w Lublinie
В той вечір я зрозумів, що насправді я нічого не знаю про бандуру(десь так само як чоловіки нічого не знають про жінок). Бандура в її руках сміялась і ридала, зізнавалася в коханні і була грайливою, веселилась і тужила, була відвертою і загадковою, звабливою і цнотливою, розбивала серце і тут же його зцілювала... І тут "Остапа понесло": думаю, на час концерту я був у неї закоханий.
Фото: Studio im. Budki Suflera w Lublinie
Мені було б замало всіх слів на усіх мовах світу, щоб висловити свій захват і захоплення грою Марини, її подачою, енергією, чуттєвістю, витонченістю і водночас такою безпосередністю. Однак, мабуть, я вперше в житті побачив ідеальний приклад того, як "взаємовиключні параграфи" стають реальними і не суперечать один одному. Їй вдалося охопити і поєднати всю палітру емоцій, які тільки доступні людським відчуттям. А може десь і вийти за рамки, доступні людському розумінню і відчуттям, бо кілька разів я почувався наче в космосі - у стані ментальної невагомості.
Я пишу цей репортаж під враженням і на емоціях, тому мені важко відтворити порядок і детальну програму її виступу. Однак точно пам"ятаю, що звучали пісні на вірші Ліни Костенко та Василя Симоменка. Звісно ж, був і авторський матеріал. Не обійшлось без фольклору. А після того, як Марина виконала українську народну пісню(назви не пам'ятаю, але вона казала) з Луганської області, вже ні в кого не було сумніву, що Луганщина - це Україна. Прозвучали дві пісні Володимира Івасюка - "Я піду в далекі гори" і "Пісня буде поміж нас". Приємним сюрпризом для мене особисто стала пісня одного з патріархів сучасної української естради Тараса Петриненка "Україно". А завершила цю феєрію "Ой у лузі червона калина". На деяких піснях публіка плескала в ритм та/або підспівувала. Я підспівувати не наважився, бо не хотів фальшивити. На щастя, українська нація співоча, тому ті, хто все ж підспівували, робили це з відчуттям музичного слуху.
Пані Марино, я вже ніколи не зможу Вас забути!
Більше фото та відео ви можете побачити на офіційній сторінці фестивалю
Коментарі