fbpx
2.8 C
Lublin Voivodeship
Неділя, 24 Жовтня, 2021
Медицина в Польщі
Скільки заробляють медики в Польщі 2021! Факти і міфи
Скільки заробляють медики в Польщі 2021! Факти і міфи
Скільки заробляють медики в Польщі 2021! Факти і міфи
Скільки заробляють медики в Польщі 2021! Факти і міфи
додомуСпецпроектиІсторія міста«Майданек» - пам’ять для майбутніх поколінь

«Майданек» – пам’ять для майбутніх поколінь

Концентраційний табір «Майданек» - моторошне нагадування про жахи та звірства війни.

Історія другої світової війни це найбільші битви, численні прориви, штурми та офензиви, розстріли та окупації, але особливої пам’яті заслуговують концтабори. Коли говорять про нацистський концентраційний табір на території Польщі, то усі відразу згадують «Освенцим», і тільки дехто згадає про жахливий люблінський «Майданек».

Будівництво

Восени 1941, коли минуло уже два роки відколи нацистські та радянські війська окупували Польщу, влада окупантів вирішила збудувати концтабір. Табір будували його ж майбутні в’язні. Згідно з планами керівництва, до березня 1942 «Майданек» повинен був стати в’язницею для 250 тисяч людей і зайняти площу в 516 гектарів. Він мав бути поділеним на табір для військовополонених, будівлі для керівництва, простір під розбудову і фабрики для пошиття форми SS. Та навіть половини з цього не було виконано.

Через нестачу матеріалів в 1942 простір розділили на три частини: адміністраційну, господарську і зону для в’язнів, яка мала бути найбільшою. Тюремна частина повинна була зайняти вісім полів і вмістити 50 тисяч людей, та на момент входу Червоної армії німці встигли збудувати лише шість.

Життя в таборі 

В «Майданек» міг потрапити кожен. Перш за все це ті, хто був невигідний владі. До люблінського табору залізнична колія не вела, тому в’язнів на початку привозили в табір Флюґплазу. Іноді там і сортували євреїв відправляючи, або на роботу в «Майданек», або в табори в Собібожі чи Бельжиці.

Після того, як жертви потрапляли табір, їх вносили до реєстру, мили, дезінфікували та роздавали номери й категорії в’язнів, після чого розподіляли в бараки. З особливою жорстокістю ставилися до євреїв. Їх виводили на так зване «Поле троянд», де сортували на тих, хто може працювати та тих кого потрібно стратити. І часто було не відомо котру із цих двох категорій чекала гірша доля.

Система розподілу в’язнів складалася з унікальних номерів, які повинні були замінити їм ім’я та прізвище. Кожен в’язень повинен був вивчити свій номер на німецькій, а також нашити його на лівій частині грудей і на висоті стегна на правій нозі. Під номером пришивали одну з позначок, яка означала категорію ув’язненого:

  • Євреї (Зірка Давида, що складається з двох трикутників: жовтого та червоного);
  • Політичні в’язні (червоний трикутник);
  • Свідки Єгови (фіолетовий трикутник);
  • Асоціальні – цигани, сутенери, повії, бездомні, безробітні, наркомани, алкоголіки (чорний трикутник);
  • Гомосексуалісти (рожевий трикутник);
  • Злочинці (зелений трикутник);
  • Заручники – селяни з сіл, «умиротворених» за дії збройного підпілля; селяни, які не надали квоти (червоний прямокутник з номером табору в центрі);
  • Полонені Червоної армії (на спинах мали букви SU червоного кольору, що було скороченням від німецького – Sowiet Union).

Після цього людей змушували по 10 – 12 годин працювати. Її поділяли на внутрішню (в таборі) та зовнішню. В’язні на внутрішній роботі розбудовували табір і повністю його обслуговували. Трохи легше доводилося тим, хто працював на городах, оскільки там вони могли таємно і похапцем щось з’їсти. Робітники, які будували нові приміщення були на одній із найгірших позицій, оскільки нещасні випадки спричиняли величезну кількість смертей. Ті хто працювали назовні зазвичай були умовно «куплені» різними німецькими компаніями. Символічна платня за 1 робочий день складала від 0,30 до 4 марок. Найбільш нещасними були євреї та радянські полонені. Саме вони прибирали місця страт, газові камери та крематорії. Згодом їх заміняли інші, а вони самі опинялися на місці тих, кого треба прибирати.

Відпочивати в’язням не дозволяли. Навіть коли роботи не залишалося, їх змушували до сізіфової праці: копати рів або носити камені з місця на місце весь день. Темні та смердючі бараки-стайні на 250 – 500 людей де царювала повна антисанітарія, а щурі та воші роїлися на кожному квадратному метрі – саме такі приміщення слугували домом для жертв нацистського режиму. Один із в’язнів згадує:

«Вони сиділи на нас роєм і викликали не тільки свербіж, але й подразнення шкіри та навіть рани, що своєю чергою ставало джерелом зараження. Воші розмножувалися навіть на короткому волоссі.»

Годували в’язнів дуже скромно. Тричі на день настільки бідними порціями, що їх загальна поживна цінність заледве складала тисячу калорій. Це дозволяло лише так-сяк підтримувати жевріюче життя. Паразити розносили тиф, що в купі з важкою працею та бідною їжею спричиняло сотні смертей. Керівництво табору списувало все на високу природну смертність робітників.

Підпільна діяльність і допомога в’язням

 Після заснування табору в ньому одразу почались розмови про підпільну діяльність. У 1943 році розмови перейшли до дій. Пов’язано це з депортацією в «Майданек» багатьох представників політичних партій. Політичні в’язні співпрацювали незалежно від поглядів і партій, оскільки всі були в однаково тяжких умовах. Доказом цього є група «Орел» створена Польською Робітничою Партією і Народною Демократією.

Головними завданнями таємних структур на території табору були: шпигунство, повідомлення Армії Крайової про потреби в’язнів, моральна і матеріальна підтримка в’язнів. Армія Крайова відігравала важливу роль в організації підпілля. Іноді навіть вдавалося організувати одиничну або групову втечу.

Допомагали ув’язненим також благодійні організації: Польський Червоний Хрест і Головна Опікунська Рада. Ці дві установи передавали медикаменти, харчові продукти, а також таємні повідомлення. Так звані «ґрипси» слугували поштою, яка допомагала підтримувати контакт з зовнішнім світом. Однак, якщо записку виявляли, то біда чекала і на того, хто був її адресатом, і на того, хто намагався її передати. Родичі теж намагалися передавати необхідні речі, проте доволі часто вони не доходили до тих, для кого були призначені. Есесівці перевіряли посилки та всі найкращі речі забирали собі.

Тяжко доводилося євреям, оскільки допомагати їм було заборонено. Люди в таборі, які отримували посилки ділилися ними з іншими. Довкола царювала солідарність. Пізніше постраждалі будуть згадувати, що якби не ця допомога, то вони навряд чи залишили б «Майданек» живими.

Жертви та звільнення табору

Смерть в таборі приходила двома шляхами: або від виснаження, або через страту. Страчували в основному полонених Червоної армії, євреїв, хворих на тиф, помічників партизан і всіх, кого клеймували, як непридатних для праці.

Для страт використовували газові камери, але якщо людина провинилася, то спосіб вбивства залежав лише від фантазії та бажання охоронців. Найбільш жахливою стратою стала операція «Жнива» («Erntefest») проведена в 1943 році, та позбавивша життя 18 тисяч людей. Це була одна із частин акції «Рейнхард» для знищення євреїв. У 1944, коли стало зрозуміло, що війну буде програно, ув’язнених почали розстрілювати, деяких ховали та палили заживо. Більшість з цих жертв були поляки.

Уночі з 22 на 23 липня радянські війська увійшли в концтабір. Того ж дня туди прибула знімальна група. Кадри «Майданку» були першими зображеннями звільненого Любліна, які потрапили на плівку. Пізніше один з операторів Станіслав Воль згадає в документальному фільмі:

«Печі крематорію тхнули незгорілими трупами, змучені “мусульмани” повзали по землі, в’язні хотіли привітатися, але вони не мали сили підняти руки чи кричати.»

До грудня 1944 на території табору базувався штаб НКВД. В таборі тримали членів селянських батальйонів і Армії Крайової. Безпосередньо біля крематоріїв розмістили німецьких полонених. Наглядачі лягли на прокрустове ложе та самі стали в’язнями.

За час свого існування «Майданек» забрав 80 тисяч життів, 60 тисяч з яких складали євреї. Під час швидкого відступу фашисти не змогли знищити все. До сьогоднішнього дня збереглися газові камери, крематорії, частина складів і бараків. Зараз це лячна пам’ятка людським жорстокості та злобі.

Фото: fotopolska.eu

Taras Didyk
Студент, журналіст, добре розбираюсь в історії
- Advertisment -

Читайте також

Європейські дні художньої творчості 2021 в Любліні

Європейські дні художньої творчості 2021 — це міждисциплінарна подія, адресована жителям Любліна. Метою проєкту є створення простору для творчого самовираження. Знову в Любліні відбудуться Європейські...
803FansLike
141FollowersFollow
9FollowersFollow